ДУМА ІЛИ ПІСНЯ
Пчулка бідна матку має
І оної послухає”.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини!
Єден живе із погани,
Кличе: „Сюда, Атамани!
Ідім Матки ратовати,
Не даймо єй погибати!”
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
„Мати моя старенькая!
Чом ти велми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Гди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не міла!”
Третій Москві тож голдує
І єй вірне услугує.
Той на Матку нарікає,
І недолю проклинає:
„Ліпше було не родити,
Нежли в таких бідах жити!”
Од всіх сторон ворогують,
Огнем-мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
Ані слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають.
„Чом ти братов не учила,
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбивати!”
Я сам бідний не здолаю,
Хиба тілько заволаю:
„Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковни́ки,
Без жадної політи́ки,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своєй болш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!”